29 декабря 2014 г.

Історія України-Руси

Микола Аркас
Історія України-Руси
Видання друге, 1912 р.
З друкарні Олександра Ріппера в Кракові

Зміст книжки
Життєпись Миколи Аркаса Передмова до 1. видання
Передмова до 2. видання
Вступ
Період перший — початковий
  1. Зовнішня історія Української землі . Давній чоловік. Словяне. Скифи. Сармати. Усякі кочовники. Українські словянські племена.
  2. Життя громадське
  3. Побут та культурне життя Рід. Городи. Як і з чого жили Словяне. Торговля. Вдача Словян. Віра й звичаї.
Період другий. Самостійно-державний до року 1340
Початок київської держави. Перші князі на Руси. Олег. Ігор. Ольга. Святослав. Володимир Великий. Святослав Володимирович Окаянний. Ярослав Мудрий. Ізяслав Ярославич. Святослав Ярославич. Всеволод Ярославич. Святослав Ізяславич. Володимир Всеволодович Мстислав Володимирович. Ярополк II. Володимирович. Всеволод Ольгович. Ізяслав Мстиславич. Ростислав Мстиславич. Юрий Володимирович Довгорукий. Ізяслав Давидович. Ростислав Мстиславич. Мстислав II. Ізяславич Українські землі в XI.—XII. в.
Турово-Пинська земля, Чернигівщина й Переяславщина. Волинь і Побуже. Червенські городи. Галичина й Угорська Русь. Володарь Ростиславич. Володимирко Володарович. Ярослав Володимирович Осмомисл. Володимир II. Ярославич Угорська Русь .
Степ і Тмутороканське князівство. Роман Мстиславич. Мстислав Мстиславич Удатний. Данило Романович. Татари. Лев І. Данилович Юрий І. Львович. Лев II. Юриєвич, та Андрій Юриєвич. Юрий II. Тройденович Подніпрове у другій половині XIII. і на початку XIV. в.
Життя громадське. Князь і віче. Боярська рада. Княжий двір. Адміністрація. Суд. Військо. Финанси. Церква і духовенство.
Дружина і боярство земське.
Міщанство, Селянство
Побут і культура. Економічне життя і торговля. Гроші. Право. Побут. Христіянстро. Будівництво. Різьбарство. Малярство. Культурна робота київських князів. Культурна робота в инших українських князівствах. Освіта та книжність.
Період третій. Литовсько-польський (1340—1654)
Мендовг. Витень. Гедимин. Ольгерд. Ягайло Вел. кн. Литовський і король Польський. Витовт. Свитригайло. Казимир Ягайлович. Олександер Кази-мирович.
Нові сусіди з полудня. Люблинська унія.
Козаччина. Богдан Ружинський. Іван Підкова. Баторієва реформа. Самійло Зборов-ський. Криштоф Косинський. Северин Наливайко. Григорий Лобода. Самійло Кішка.
Козаччина на початку XVII. ст.
Козацький побут
Гетьман Петро Сагайдачний. Гетьман Олифер Голуб. Гетьман Михайло Дорошенко. Гетьман Грицько Чорний. Тарас Трясило. Гетьмани: Тимохвій Орандарович, Андрій Гаврилович, Іван Петражицький, Кулага. Гетьман Василь Томиленко. Гетьман Павло Бут, або Павлюк. Гетьман Остряниця. Гетьман Гуня.
Україна перед Хмельниччиною
Гетьман Богдан Хмельницький
Жовті води та Корсунь. Під Львовом та Замостям. Битва під Пилявою. Хмельницький у Київі. Зборівська угода. Білоцерківська угода і третя війна. Умова з Москвою. Переяславська Рада. "Статі" Богдана Хмельницького. Хмельницький зі Шведами воюють Польщу. Умова з королем шведським Карлом і з Ракочієм. Юрася Хмельницького обірають наслід-ником Богдана Хмельницького. Смерть Богдана Хмельницького . Суперечки і сварки з полковником Пушкарем. Рада у Гадячі. Поход Ромо-дановського і Трубецького на Україну. Облога Конотопа. Побіда Вигов-ського під Конотопом. Рада у Германівці. Король польський присягає на Гадяцькі пакта. Юрия Хмельницького знов обірають Гетьманом.
Чуднівська умова .
Устрій, побут і культура. Князі. Бояре і земяне. Городи. Кріпости. Села. Духовенство. Устрій в Польщі. Король. Сейм. Конфедерация. Духовні. Судівництво. Військо. Шляхта. Міщане. Селяне.
Петро Могила. Унія і борба за віру. Острожські. Друкарні. Письменство.
Побут і культура за Хмельницького. Старшина. Козаки. Запорожці. Міщане і ремесники. Селяне. Духовенство. Освіта.
Період четвертий. Польсько московський (1663—1687)
Гетьман Павло Тетеря. Гетьман Іван Бруховецький. Гетьман Петро До-рохвієвич Дорошенко. Договір під Бучачом. Самойлович Гетьманом. Дорошенко зрікається булави. Гетьман Демян Многогрішний. Іван Сірко. Гетьман Іван Самойлович. Знова Юрась Хмельниченко. Духовний собор 1685 р.Гетьман Іван Степанович Мазепа
Рада на річці Коломаці в Полтавщині. Мазепа Гетьманом. Права України обмежують. Другий поход у Крим. Гетьман в Москві. Мазепа будує кріпости.
Запорожська згода з Ханом. Заходи Мазепи коло розвою культури. Нехіть до Гетьмана. Петрик. Азівські походи.
Семен Палій .
Походи козаків у Лівонію, Інгрію і Польщу. Другий поход на Волинь. Княгиня Дольська. Мазепа й Меньшиков. Єзуіт Заленський. Орлик. Бунт Булавина. Мотря Кочубеївна. Донос Кочубея. Кочубея та Искру карають на смерть. Карл XII. на Україні. Москалі нищать Батурин. Запорожці передаються на бік Шведів. Зруйновання Чортомлицької Січи. Битва під Полтавою. Утеча. Смерть Мазепи
Гетьман Іван Ільіч Скоропадський
Орлик. Павло Полуботок наказним Гетьманом. Гетьман Данило Апостол. Межигетьманство. Гетьман Кирило Григорович Розумовський. Знову Малоросійська колегія. Кріпацтво.
Гайдамаччина
Послідні часи Січи Запорожської
Кальнишевський. Москалі руйнують Січ .
Чорноморці
Запорожці за Дунаєм. Внутрішнє життя Запорожців за Дунаєм. Гладкий кошовим. Зрада Гладкого.
Внутрішній устрій і культура. Січ і єї устрій. Шляхта. Міщани. Козаки. Посполиті. Духовенство. Запорожжя. Освіта. Київська Академія. Штука.
Україна під Польщею
Період пятий. Росийсько-австрійський
Погляд. Котляревський. Шашкевич. Тарас Шевченко. Кирило-Методієвське Братство. Смерть Шевченка. Література. Указ 1876 року. Товариство імени Шевченка у Львові. Життя на Буковині. Еміграция. Просвіта, Тов. педагогічне і другі товариства у Львові. Письменство і штука. "Січи" і "Соколи". Маніфест 1905 р. Державна Дума.

Образи і рисунки.

  • На осібних листках: Портрети: М. Аркаса, Володимира В., Ярослава Мудрого, Короля Данила, Богдана Хмельницького, Івана Котляревського, Тараса Шевченка і Вїзд Хмельницького до Києва.
  • В тексті: Скифи, намальовані на Никопольській вазі (два рисунки з першого видання Істориї Аркаса)
  • Давнє городище у м. Голтві (нова кліша)
  • Городище з князівських часів (нова кліша")
  • Веснянка у Словян (з І. вид. Іст.) .
  • Похорон Словянського князя (з І. вид. Іст.)
  • Олег у Царграді (з образу Т. Ліпіньського)
  • Договір Руси з Греками (з образу Т. Ліпіньського)
  • Ольга (з образу Т. Ліпіньського)
  • Помста’ Ольги (з репродукциї)
  • Святослав у Переяславці (з образу Т. Ліпіньського)
  • Розмова Святослава з Цимісхієм (з образу Т. Ліпіньського)
  • Могила Олега Святославича коло Овруча (з І. вид. Іст.) .
  • Хрестять Киян (з І. вид. Іст.)
  • Скидають Ідолів (з образу Т. Ліпіньського)
  • Князь Володимир у Рогніди (з І. вид. Іст.).
  • Борис і Гліб (рисунок Кв.)
  • Могила Бориса (з І. видання Істориї)
  • Церква Бориса і Гліба (з І. вид. Іст.)
  • Утеча Святополка ( „ )
  • Боротьба Мстислава з Редедею (з І вид. Іст.)
  • Анна Ярослявна, королева французька (з І. вид. Іст.)
  • Мармурова домовина князя Ярослава ( „ )
  • Кияне визволяють Всеслава (з образу Т. Ліпіньського)
  • З’їзд князів у Любчу (з образу Т. Ліпіньського)
  • Князь Володимир Мономах (портрет Кв. ]
  • Володимира Мономаха стрічають Кияне (з образу Т. Ліпіньського)
  • Похорон князя Мономаха (з образу Т. Ліпіньського)
  • Андрій Суздальський руйнує Київ (з образу Т. Ліпіньського)
  • Стіна в Галицькім замку (з фотографії Заклинського)
  • Бояре тягнуть на вогнище Настасию, невінчану жінку князя Ярослава Роман Галицький (портрет Кв...)
  • Князь Роман Галицький не приймає королівської корони (перерисовано з І. вид. Іст.)
  • Галич (у XVIII. столітті) (зі старого штиху)
  • Руїни Галицького замку (з фотографії Заклинського)
  • Церква Успіння у Володимирі Волинському (з І. вид. Іст.)
  • Орда іде (з І. вид. Іст.)
  • Батий під Київом (з І. вид. Іст.)
  • Оборона Десятинної церкви (з І. вид. іст.)
  • Князю Данилови підносять королівську корону (з І. вид. Іст.)
  • Князь Лев І
  • Король Данило закладає город Львів (з рисунку Кв. ) .
  • Князь Юрий І. Львович (перерисовано з І. вид.)
  • Одежа і зброя за часів князівства (два рис. з І. вид. Іст.) .
  • Гривна (викопана в руїнах Десятинної церкви) (рисунки з природи)
  • Срібний денар Святополка (1015—1018) ( „ „ )
  • Срібний Денар Ярослава Мудрого (1019—1054)
  • Срібні гроші Володимира Великого
  • Лавра Печерська (з І. вид. Іст.)
  • Руїни Десятинної церкви (із старого рисунку)
  • Золоті ворота (в полов. XVII. віку) (із старого рисунку) .
  • Золоті ворота (тепер) (з фотографії)
  • Князь Святослав з родиною (перерисовано з мінятури) .
  • Шолом Ярослава Всеволодовича (1191—1246) (знайдений 1802 р. в пов. Володимирськім над Клязьмою)
  • Софійський Собор в Київі (з І. вид. Іст.)
  • Софійський Собор (давно) (із старого рисунку) .
  • З Остромирова Евангелия (XI. вік) (факсімілє) .
  • Похід Ігоря на Половців (шкіц)
  • Красний замок (під ним убито Гедимина)
  • Малий замок князів литовських у Луцьку (з фотографії)
  • В’їздова вежа в Луцькім замку (тепер) (з фотографії).
  • Великий князь литовський Ольгерд (з І. вид. Іст.)
  • Київський князь Олександер (Олелько) Володимирович (з І. вид. Іст.) . Вел. князь литовський і польський Ягайло (з польської істориї Хоцішевського) Вел. князь литовський Ягайло велить схопити князя Кийстута (з І. вид. Іст.)
  • Вел. князь литовський Витовт (з І. вид. Іст.)
  • Руїни замку князів литовських у Бильні
  • Вел. князь литовський Свитригайло (з І. вид. Іст.) .
  • Король польський Жигмонт Август II. (рисунок Кв... )
  • Байда закладає Січ на Хортиці (шкіц Т. Романчука) .
  • Острів Хортиця, де була перша Січ запорожська .
  • Король Стефан Баторий (із старого портрету)
  • Князь Дмитро Вишневецький-Байда (з І. вид. Іст.) .
  • Козаки на Чорному морі (образ Іжакевича з "Ниви")
  • Криштоф Косинський (з портрету Яна Матейка) .
  • Руїни Острожського замку (рисунок з старого штиху).
  • Після битви на Волошиці (з образу Т. Яіпінського) .
  • Запорожці споряжаються у морський похід (з І. вид. Іст.)
  • Засідка Запорожців (з І. вид. Іст.)
  • Запорожська хвигура (виглядають, чи не іде ворог) (з І. вид. Іст.)
  • Запорожець (з І. вид. Іст.)
  • Запорожець (з Еварницького "Запорожье")
  • Запорожські військові клейноди (з І. вид. Іст.) .
  • Запорожська Січ (у половині XVII. віку) (з І. вид. Іст.)
  • Запорожська рада (з І. вид. Іст.)
  • Козачий табор (з Еварницького "Запорожьє")
  • Ікона Покрови у січовій церкві (з І. вид. Іст.)
  • Запорожська чайка (з І. вид. Іст.)
  • Запорожський корабель (з І. вид. Іст.)
  • Гетьман Петро Сагайдачний (за ним битва з Турком), (портрет Осипа Куриласа)
  • Сагайдачний під Москвою (рисунок О. Куриласа)
  • Теофан, патріарх єрусалимський (з І. вид. Іст.)
  • Переслідування православних (з образу Куриласа) .
  • Король польський Володислав IV. (рисунок із старого штиху)
  • Адам Кисіль, воєвода київський (з І. вид. Іст.)
  • Павлюк розсилає універсали (з образу Я. Струхманчука) .
  • Сейм у Варшаві (рисунок Сластьона)
  • Полковник Кричевський (із коллєкциї Вячеслава Липинського)
  • Хмельницького обірають Гетьманом (з образу Куриласа) .
  • Реєстрові пристають до Хмельницького під Жовтими Водами (з образу О. Куриласа)
  • Наскок козаків (з І. вид. Іст.)
  • Похід Хмельницького з Тугай-Бейом (з образу Коссака)
  • Каменець Подільський (з І. вид. Іст.)
  • Козаки в польськім таборі під Пилявцями (з образу Т. Романчука)
  • Замок у Львові у XVI столітті (із старого штиху)
  • Хмельницький приймає послів зо Львова (з образу О. Куриласа) .
  • Король польський Ян-Казімир (із старого портрету)
  • Запорожський герць (з І. вид. Іст.)
  • Смерть полковника Ничая (з образу Т. Романчука)
  • Триста козаків на острові під Берестечком (з образу Т. Романчука)
  • Стріча Тимошевих останків (з образу Т. Романчука)
  • Цар московський Олексій Михайлович (з І вид. Іст.)
  • Переяславська рада (з образу Куриласа)
  • Полковник Богун (на основі рисунку Стахевича)
  • Козацьке військо виступає у похід (рисунок Сластьона) .
  • Облога Буші (з образу Я. Струхманчука)
  • Церква Богдана Хмельницького у Соботові (колись), (з І. вид. Іст.), . Церква, де лежав похований Богдан Хмельницький (тепер), із коллєкциї Вяч.
  • Липинського)
  • Богдан Хмельницький (з ритовини Гондиюса)
  • Власноручний підпис Богдана Хмельницького
  • Смерть Богдана Хмельницького (з образу О. Куриласа) .
  • Памятник Богдана Хмельницького у Київі (з І. вид. Іст.) .
  • Печатка Богдана Хмельницького з його гербом .
  • Гетьман Іван Виговський (з І. вид. Іст.)
  • Київський митрополит Дионисій Балабан (з І. вид. Іст.) .
  • Гетьман Юрий Зіновьєвич Хмельниченко (з І. вид. Іст.) .
  • Смерть Виговського (з образу Т. Романчука)
  • Юрий Хмельницький йде в монастир ^з образт О. Куриласа) .
  • Петро Могил:і, митрополит київський (з Яблоновского Акад. Мог.) .
  • Раіна Могилянка, княгиня Вишневецька (з І. вид Іст.)
  • Київська Академія і її студенти (на початку XVIII. віку), (з І. вид. Іст.)
  • Руїни Академії могилянської в Київі (із старого штиху)
  • Володимирський єпископ Іпатій Потій (з І. вид. Іст.) .
  • Біблія острожська 1580 року (верх) (низ)
  • Іннокентий Гізель (з Яблоновского "Акад. київ,") .
  • Мелетий Смотрицький, охр. полоцький (з Яблоновского "Акад. київ ") .
  • Димитрий Туптало (з Яблоновського "Акад. київ.")
  • Іоанникий Галятовський, архім. єлецький (з Яблоновського "Акад. київ.")
  • Руїни Скиту Манявського (з фотогр. Заклинського)
  • Заставка (на 996 сторінці Нового Завіту)
  • Початок євангелій від Луки
  • Острожська біблія (1581 року: заголовний листок) .
  • Гетьман Петро Тетеря (з І. вид. Іст.)
  • іосиф Нелюбович-Тукальський (з І. вид. 1ст.)
  • Гетьман Іван Мартинович Бруховецький (з І. вид 1ст.) .
  • Гетьман Петро Дорошенко (з І. вид. 1ст.)
  • Місце, де проживав гетьман Дорошенко (з 1. вид. 1ст.) .
  • Злука Дорошенка з Туреччиною (з образу Я. Струхманчука)
  • Гетьман Михайло Ханенко (з І. вид. Іст.)
  • Могила гетьмана Петра Дорошенка (з І. вид. Іст.) .
  • Домовина Гетьмана Дорошенка ( „ ) .
  • Гетьман Демьян Многогрішний ( „ ) .
  • Многогрішного ведуть на муки (з образу Т. Ліпіньського) .
  • Гетьман Іван Самойлович (з І. вид. Іст.)
  • Запорожці одписують султанові Мухамедові (з образу Ріпина)
  • Король польський Ян III. Собєський (із старого штиху) .
  • Памятник кошовому Іванові Сірку (з І. вид. Іст.)
  • Митрополит київський Гедеон, князь Святополк Четвертинський (з І. вид. Іст.)
  • Гетьман Іван Мазепа (з І. вид. Іст.)
  • Марина Мазепина (з портрету в „Ми гейш ІЯагос1о\ует" в Кракові Гетьман Іван Мазепа (з образу О. Куриласа) .
  • Самарський Запорожський собор (з І. вид. Іст.) .
  • Цар московський Петро І. (з І. вид Іст.)
  • Жінка Палія (з "Київської Старини").
  • Король Шведський Карл XII. (з І. вид. Іст.) .
  • Василь Леонтіевич Кочубей (кліша з І. вид. Іст.) .
  • Могила Мотрі Кочубеївни (кліша з І. вид. Іст.) .
  • Москалі руйнують Батурин (з образу Т. Ліонського)
  • Український полковник часів Мазепи (з І. вид. Іст.) .
  • Карл XII. на Дніпрі (з І. вид. Іст.)
  • Під Миколаєвом (з рисунку Миколи Аркаса) .
  • Будинок Мазепи у Чернигові (з І. вид. Іст.) .
  • Церква Вознесення у Переяславі (з І. вид. Іст.) .
  • Гетьман Іван Скоропадський (з І. вид. Іст.) .
  • Жінка Гетьмана Скоропадського (з І. вид. Іст.).
  • Архиепископ веофан Прокопович (з І. вид. Іст.) .
  • Наказний Гетьман Павло Полуботок (зі старого портрету)
  • Засідання Малоросійської коллегії (з образу Осипа Куриласа) .
  • Цар Петро в Полуботка у вязниці (з образу Ріпина)
  • Гетьман Данило Апостол (кліша з І. вид. Іст.)
  • Гетьман Кирило Розумовський
  • Його палата (з І. вид. Іст.)
  • Імператориця Катерина II. (з І. вид. Іст.)
  • Запорожський полковник Панас Колпак (з І. вид. Іст.)
  • Князь Потьомкин Таврійський (з І. вид. Іст.)
  • Очаків при кінці XVIII. віку
  • Запорожець часів Катерини II. (з І. вид. Іст.)
  • Гайдамацький Ватажок Мамай (стародавній малюнок)
  • Архимандрит Мельхиседек Яворський (з І. вид. Іст.)
  • Запорожець Максим Залізняк (з І. вид. Іст.)
  • Гайдамаки виступають в поход (рисунок Сластьони)
  • Гайдамаки слухають кобзарської думи (рисунок Сластьони).
  • Уманський сотник Іван Гонта (з І. вид. Іст.)
  • Жінка сотника Івана Гонти (зі старої гравюри)
  • Гурьєв схопляє Гонту та Залізняка (з образу Т. Ліпіньського) .
  • Гайдамаки коло монастиря перед походом (з рисунку Сластьони).
  • Генерал Кречетніков на Україні оповіщає маніфести (з І. вид. Іст.)
  • Остання рада на Запорожжі (з І. вид. Іст.)
  • Руйновання Січи (перерисована з кліші в І. виданню)
  • Кальнишевського вивозять з України (з образу Т. Ліпіньського) .
  • Могила кошового Петра Кальнишевського (з Еварницького "Запорожье") . Клейноди чорноморського війська у Катеринодарі Чорноморець перших часів (з І. вид. Іст.) .
  • Чорноморець 1842 року (з І. вид. Іст.)
  • Печать війська Чорноморського
  • Імператор Микола І. (з І. вид. Іст.)
  • Гладкий з старшиною перевозять царя Миколу через Дунай (з І. вид. Іст.) . Чорна Рада (з повісти Куліша, видання іллюстр.) .
  • Сїч Наддунайська (рисунок з природи)
  • Портрет старого козака (з Еварницького "Запорожье") .
  • Козацькі клейноди (з І. вид. Іст.)
  • Дніпровий поріг Ненаситець (з Еварницького "Запорожье")
  • Епископ Георгій Кониський (з І. вид. Іст.) .
  • Генеральний підскарбій Яків Маркович (з І. вид. Іст.) .
  • Митрополит Рафаіл Заборовський (з портрету)
  • Григорій Полетика (з портрету)
  • Церква св. Миколая в Києві (з фотографії)
  • Григорий Сковорода (рисунок Кв. )
  • Цісарь австрийський Франц Йосиф І. (з фотографії) .
  • Імператор Олександер II. (з І. вид. Іст.)
  • Памятник Котляревського в Полтаві (з фотографії) .
  • Маркіян Шашкевич (з портрету М. Івасюка) .
  • П. Куліш (з іллюстрованого видання "Чорної ради") .
  • Засідання Кирило-Меоодиєвського братства (з образу Куриласа)
  • Шевченко на засланню (з образу О. Куриласа)
  • Сьвітлиця Тараса Шевченка (з фотографії) . ,
  • Похорон Тараса Шзвченка (з образу О. Куриласа)
  • Могила Шевченка коло Канева (з фотографії) .
  • Могила Шевченка — з далека (з "Київської Старини") .
  • Перша українська трупа М. Кропивницького із І. вид. Іст.) .
  • Будинок товариства імени Шевченка у Львові (з фотографії) .
  • Проф, Др. Ст. Смаль СТоцький (з фотографії)
  • Товариство асекурацийне "Дністер" у Львові (з фотографії) .
  • Бурса товариства педагогічного у Львові (з фотографії .
  • Товариство "Просвіта" у Львові (з фотографії)
  • Юліян Романчук (різьба Терещука)
  • Роя ремісничої молодіжи львівського "Сокола" (з фотографії) .
  • "Січовики" при вправах на січовім сьвяті (з фотографії) .
  • "Січовички" з Печеніжина при вправах (з фотографії)
Карти: Східня Европа перед X століттєм. Українські землі за князів. Східня Европа з початком XIV. століття. Велике князівство литовсько-руське. Україна в XVII. століттю. Лівобережна Україна поділена на полки. Плян Січи. Запо-рожські землі. Теперішна територия українська.
Нові кліші і карти географічні зроблено в заведенню Яблонського в Кракові.

ПЕРЕДМОВА ДО ДРУГОГО ВИДАННЯ.

Книжка отся не написана ані для слави, ані для чести, а вже найменьше для зарібку, жерелом єї — охота навчити сина, ідо діялося колись на рідній землі. Се бачимо з того примірника, ідо його покійний Микола Аркас дарував свому найменьшому синови „Микосї“. В надписі каже він виразно, що книжку отсю зладив на се, щоб син читав єї, щоб пізнав з ньої минувшину ріднього народа і щоб полюбив його так, як любив батько.

В тих щирих, невибагливих словах міститься не тільки ґенеза книжки, але і єї програм. Хто прочитає їх, повинен знати, чого йому сподіватися від книжки і чого він у ній не повинен шукати.

В тих словах, на мою гадку, криється також секрет того небувалого успіху, який мало перше видання історії Аркаса. Вона написана так, як тільки батько може писати для ріднього сина, ясно, щиро і тепло, з горячою любвою і того, про що пишеться і того, для кого воно написане. А вжеж не радби батько синови неправду говорити — звідти й охота оперти книжку на тім, що дотепер наука про нашу .минувшину довідалася і розслідила.

Книжка, почата 1902 року, росла разом з тим, як ріс син покійного Аркаса. Зразу подавала вона тільки найважнійші події з минувшини України, і подавала їх способом елементарним. Але з кождим роком, а ще красше, з кождим місяцем, треба було поширювати предмет і зміняти форму. Микола Миколаєвич Аркас згодом зібрав у своїй хаті спору бібліотеку історичну (кілька тисяч книжок), читав, слідив і доповнював той короткий начерк історії України, який первісно зладив був для науки сина. Так виросла спора книжка, в якій автор представив, ідо діялося на нашій землі від найдавнійших аж до ни-нішних часів і яку долю переживав за весь той час наш многоміліо-новий народ.

Разом з тим зявилася гадка видрукувати отсей підручник, щоб він послужив не тільки одній людині, але й ширшому загалови. Отже покійний Микола Миколаєвич приладив до друку свою історію, а приладив єї відповідно до умов тодішньої важкої цензури і тодішньою „ярижньою" правописею. Сталося се протягом 1904 року.

Але настав памятний 1905 рік. Повіяло волею і стали розцвитати чарівні квіти великих надій. Наш автор забирається з жаром до дальшої праці. Провірює цілу книгу єще раз, доповнює те, що пропустив був з огляду на давну цензуру і зміняє давну дивовижну, але обо-вязкову правопись на так звану кулішівку. Се забрало йому цілий рік часу так, що йно з кінцем 1906 року книжка була готова до друку в новій редакциї, а 1907 р. передано єї відомому з незвичайної точности й літературної совісности письменникови, покійному Василеви Доманиць-кому. Він то піднявся труду допильнувати друку, коректи і подбати, щоб вона вийшла, як пристало на історію, хотьби навіть тільки популярну, а всеж таки історію великого народа. Доманицький не занедбав справи і його заходом вийшло перше видання „Історії України“ Миколи Аркаса 1908 року в Петербурзі, в друкарні товариства „Общественная Польза“. Кліші до малюнків та карти виготовила фото-цинкографія С. Прокудін-Горского в Петербурзі, а обгортку зладив артист Микола Ткаченко. Видрукованож книжку в 7.000 примірників, з чого 500 на кращім, а 6*500 на звичайнім папері. На кращім коштувала вона 3 рублі, на звичайнім 1 рубель 50 копійок. Ціле видання передано до продажі Українській книгарні в Києві, звідки вона і розійшлася протягом кількох місяців.

Був се нечуваний дотепер успіх, щоб так скоро таке велике число української книжки пішло в народ і як-раз сей успіх а також деякі дуже прихильні рецензиї і єще прихильнійші листи з подяками, якими покійного Миколу Аркаса засипувано, зневолили його подбати сейчас о друге, ще лучше видання. Впевнившися в потребі і в хосенности книжки, хотів він видати єї ще гарнійше і розкішнійше, щоб вона не тільки вчила, але й заохочувала до науки історії ріднього краю. Друге видання доручено томуж Василеви Доманицькому, щоб він повів його як знає найлучше, не зважаючи на ніякі, хотьби як високі кошта. Але тут і почалася траґедия, якої мало котра з книжок дізнала.

Заледви Василь Доманицький розглянувся, що і як робити, за-ледви скликав до Закопаного, де перебував, як недужий на груди, гурток довірених людий, письменників та артистів (В. Липинський, Т. Ліпіньский, Курилас, Хоткевич, Маріяш, Лепкий), щоб з ними обговорити форму й розміри нового видання, заледви забрався до роботи, як ось надійшла сумна вість, що незабутнього автора першої великої популярної історії українського народу не стало між живими. Він помер 13 Березня 1909 року. Заки родина прийшла до себе і заки можна було пригадати їй бажання покійного Миколи Миколаевича, минуло кілька місяців. За той час погіршилося також здоровля Василя Дома-ницького. Як прийшов лист від жінки покійного Аркаса, Ольги Іванівни, він лежав в санаторні Дра Длуского в Закопанім так, що треба було спровадити туди властителя друкарні* А. Ріппера і при ліжку недужого редактора списати контракт.

Друкарня А. Ріппера обовязалася видрукувати друге видання історії з численними новими іллюстрациями, новими мапами й новою окладинкою, з текстом значно зміненим і поширеним. Крім того до книги мав увійти портрет покійного Миколи Аркаса, як автора і 8 портретів найбільших українських мужів, відбитих на осібних листках. Зразу хотів покійний Доманицький містити отсі портрети в трибарвних репродукцнях, але опісля, з огляду на великий видаток, треба було понехати тую гадку і вдоволитися звичайним чорнодруком. Малюнки робили краківські артисти, головно О. Курилас, Т. Ліпіньский, Я. Струхманчук і Т. Романчук. Тих малюнків зладжено коло сто. Заки їх артисти покінчили, а клішарня Яблоньского в Кракові виготовила кліші, минув рік часу. І рисунки і кліші треба було давати до прові-рення недужому Доманицькому, неодно треба було справити, неодно вдруге робити, так, що редакторови отся праця приходила не легко. Він лежав між двома сотнями зденервованих і кашляючих хорих на величезній веранді заведення Драі Длуского в Закопанім і дивлячись на верхівя снігом; покритих Татрів, думав про Україну, про єї історик) та про те, щоб друге видання книжки Миколи Аркаса вийшло як найгарнійше. Одною рукою держав скрипт, або малюнок, а другою термометер. Робота йшла вперед, а горячка піднімалася в гору. Так допильнував він майже всіх малюнків, перейшов цїлу книгу з олівцем в руках, повписував те, що прислав покійний Аркас і те, що сам він, Доманицький, вважав потрібним додати, або змінити і кілька аркушів, а саме до Хмельницького, післав до друку. Першу корректу робив Лепкий в Кракові, другу посилали до Закопаного» а третю знов у Кракові. Звичайна річ, що з посилкою не все йшло гладко. Часом друкарня спізнилася, часом редактор не міг побороти недуги і передержав корректу, з того листи, депеші і весь той заколот, що надокучить навіть здоровому чоловікови, а хорому то вже таки допече до живого.

Можна сказати, іцо кождий аркуш отсьої книги являвся, як результат якогось трагічного зусилля людини, котра рвалася до праці, й до виконання принятого на себе обовязку, а падала в ооротьбі з судьбою. Така боротьба тягнулася кілька місяців. Раз недуга кидала покійним Василем на ложе терпіння, то знова він, силою духа і ве ликою охотою до життя й до праці брав над ньою верх. Аж таки стало на єї. Кашель майже не давав хорому спокою, горячка держалася високо, кровотоки приходили зчаста і Доманицьий мусів виїхати доАрка-шон, уФранциї, недалеко берегів океану. їхав з надією, що верне. Забрав з Особою отсей примірник першого видання історії, на котрім пороблені були усі зміни та перерібки і казав собі посилати другу корректу. Посилка така трівала тепер більше ніж тиждень і видання почало тягнутися так пиняво й тяжко, як тяжко тяглися дні редактора. Аж 10 вересня 1910 року н. ст. зівсім припинилося. І здавалося, що зі смер-тию Василя Доманицького прийшов також кінець другому виданню істориї Аркаса. Не знати було, хто має тепер тим ділом занятися і як його повести до кінця. Аж по кількох місяцях відізвалася д. Ольга Арка-сова, що вона, не зважаючи на дотеперішню трагічну судьбу книги, хоче єї довести до ладу. Але як? Редакторського примірника, того, що забрав Василь Доманицький до Аркашон, не було, корректа, яку вислала друкарня, також не вернула, а з Миколаєва, де мешкає д. Ар-касова до Кракова, де друкувалася книга, дорога далека та ще переділена кордоном. Почалося листування, пішли депеші, а книга ждала. Вкінци треба було зрічися надії; на отсей, наново зредагований Арка-сом і Доманицьким примірник, що остався в Аркашон і вести книгу по*вказівкам устним пок. Доманицького, по заміткам, які він передав у листах та по тім, що він написавшу своїх книжочках про Буковину і про Галичину. Треба було поступати обережно, щоб не відступати від давнього тексту і щоб книжку хоч приблизно видати такою, якою хотіли бачити єї покійні Аркас й Доманицький. Хто мав коли небудь до діла з працею видавничою, той зрозуміє отеє важке й клопотливе завдання третього редактора та не буде йому робив важких замітів, чому не справлено того, або тамтого, чому не змінено одного, або другого місця, чому не написано так, тільки інакше. Тому, бо книга мала всеж таки бути працею Миколи Аркаса під редакциєю Василя Доманицького, а не чиїм иньшим трудом. І як коли передмова має право просити читача о вирозуміння, то передовсім має його передмова до другого видання Історії Миколи Аркаса. Тая історія має вже свою історію а доля єї така важка, як мало котрої книжки. Нехайже об тім тямить шановний читач. Щоб не розминутися з правдою, треба сказати, що деякі аркуші провірював д. Вячеслав Липинський, а деякі прочитував та справляв дб. Микола Левитський з Харкова.

Та не тільки редакция, але й видання отеє було дуже клопо-тливе. Друкарня не дістала скрипту на той час, який условлено в умові, вона держала осібного складача, дорожів папір, три аркуші складу увязнило велику силу черенок і держало їх через кілька місяців, отже друкар домагався за се осібної винагороди. Пішло листування, заграли телеграфічні дроти між Краковом а Миколаєвом, приїхав довірений п, Аркасової і що йно сама д. Аркасова мусіла трудитися до Кракова, щоб условитися з друкарнею. Врна не жалувала ні труду, ні грошин, щоб тільки працю незабутнього мужа видати в новому виданню, вона рада була кождої хвилі побачити отеє видання і клопоталася кождої днини, чому воно не являється з друку.
Нехайже шановні читачі, беручи друге видання Історії Аркаса до рук памятають також про отею історію історії, а хто з них читає не тільки очами, але й душею, той памятатиме, що книжку писав батько для сина, щоб навчити його минувшини ріднього народа і розпалити в нім любов до рідньої землі і до єї долі.

До статті додаються ФАЙЛИ:
  • "Історія України-Руси" / Микола Аркас / Видання друге, 1912 р. З друкарні Олександра Ріппера в Кракові
  • Листи Василя Доманицького до Миколи Аркаса (1907–1908 роки) / І. Старовойтенко // Український археографічний щорічник. — К., 2006. — Вип. 10/11. — С. 515-592. — Бібліогр.: 19 назв. — укр.
  • Історія України Мик. Аркаса / В'ячеслав Липинський // Літературно-науковий вісник. - Том 43. - 1908 - серпень
  • «Історія України-Русі» М.Аркаса у світлі відгуків та рецензій початку ХХ ст. Інна Старовойтенко // Український історичний журнал. – К.: «Дієз продукт», 2009. – Вип. 1, (№484). – 238 с.>
СКАЧАТИ за посиланням: http://www.ex.ua/view/84761556

22 декабря 2014 г.

Україна. Вірш: ЗДРИГНУЛОСЬ СЕРЦЕ. Наталія Крісман

Здригнулось небо. Наче обрубав
Небесну вісь зловіщий хтось безміру,
В проваллі хмар кривавий визвір шкірить
І випиває душі на гробах.

Здригнулось небо. Смерть – не дивина.
Така НЕдивна, як опале листя.  
Людське життя в єдиний постріл втислось,
У постріл той, що й мрію обігнав.

Здригнулось небо. Як же так, ну як?
Невже не варті спокій і життя вже?
В ім’я чогось хтось нині знов поляже
У цих необлікованих боях.

Здригнулось небо. Ніч не промина.
Вона щоразу плодить новий відчай,
І зазирає холодом у вічі
Ця, Каїном освячена, війна.

Здригнулось небо. В смерті всі тузи
Й допоки морок плодиться у лоні –
Нас переможуть, ми ж бо безборонні,
Меч стерто об “гордієві вузли”.

Збригнулось небо. Цілить в нього страх.
Куди ж його поділись вічні стражі?
Невже ніхто шляху нам не покаже?
Невже Господь не спинить сліз утрат?...

Здригнулось небо... од людських німот,
Які заклякли в рабськім безхребетті.
Прокинься, Духу, вирвися з лабетів,
Вдихни життя в знекровлений народ!

Перепливає небо чорна тінь -
Чорнезна тінь ненависти і злоби.
Здригнулось серце. Виє хтось над гробом.
Там зліг ще ненароджений чийсь син...

Фільм десятий: "ЗДРИГНУЛОСЬ СЕРЦЕ" з циклу сучасної громадянської поезії  http://youtu.be/8gGBmWBfwB4

http://goo.gl/L2EJQl


автор вірша: Наталія Крісман
читає: Наталія Крісман
https://www.facebook.com/nkrsmn

музика: Broken freedom
композитор: Ярослав Певно
https://www.facebook.com/JaroslavPevno

11 декабря 2014 г.

Битва під П’яткою

Повстання К. Косинського і битва під П’яткою - 2 лютого 1593 р., околиці міста П’ятка (нині село за 18 км від міста Чуднів, райцентру в Житомирській області).

Окрім чудової барокової поеми-панегірика князям Острозьким С. Пекаліда (1600 р. К повстання і битва залишили помітний слід у козацькій літописній традиції — аж до змалювання блискучої перемоги (!) Косинського над «поляками-католиками та уніатами» в «Історії Русів» (межа XVIII—XIX ст.), а також у натхненних нею творах українських романтиків XIX ст.). Лідер козацького повстання за права козацького ж стану поступово перетворився на цілком національного й конфесійного героя, а його поразка, хоч і доволі героїчна, — на перемогу, «вкрадену підступними ляхами, що згодом убили Косинського на переговорах». У сучасній Україні битва відносно добре відома серед любителів мілітарної та політичної історії України, як і особа Косинського (удостоєний пам'ятних знаків, ювілейних монет тощо), але її оцінки варіюються від традиційних (див. вище) до змалювання протистояння як трагічного символа «розтятого» українського світу XVI—XVII ст.

ДІЙОВІ ОСОБИ

Козацьке військо: Криштоф Косинський (бл. 1545—1593; з Підляшшя, шляхтич-козак на Запорожжі, 1590 р. полковник реєстровців, з грудня 1591 р. титулував себе гетьманом, очолював перше велике повстання реєстрових та нереєстрових козаків проти Речі Посполитої); Сасько (Сашко) Федорович (?—1596; відомий полковник реєстровців, загинув під час повстання Наливайка в битві під Гострим Каменем) та ін.

Річпосполитське військо: воєвода київський, маршалок волинський князь Василь-Костянтин Костянтинович Острозький; його син Януш Острозький (1554 —1620; на момент битви староста білоцерківський, богуславський, переяславський, воєвода волинський, каштелян краківський, у 1608—1620 рр. князь острозький, перший уніат із роду Острозьких, останній представник роду по чоловічій лінії); князь Олександр Михайлович Вишневецький (1560—1593;

3 Гедиміновичів, герб «Корибут», староста черкаський, канівський, корсунський та любецький, досвідчений воєначальник зі степового Прикордоння, рідний дядько Єремії Вишневецького).

ПЕРЕДУМОВИ ПОДІЇ

Головною передумовою повстання стала невизначеність правового статусу козацтва в Речі Посполитій XVI ст., помножена на сваволю місцевих магнатів-урядовців внаслідок децентралізованості системи управління в державі. Конкретні причини — майнові суперечки та особисті образи К. Косинського, тривала невиплата зарплатні реєстровцям.

ХІД ПОДІЇ

Повстання Косинського розпочалося в грудні 1591 р., козаки зайняли значну частину Київщини, підвладної кривдникам їхнього гетьмана — Острозьким та їхнім васалам Вишневеньким, забравши чималу здобич і трофеї, а також запровадивши на цій території елементи свого полкового устрою. Небажання Острозьких вести справжню війну проти бунтівного васала пояснюють різними причинами, зокрема недоторканністю основного ядра володінь князя на Волині. Спроби річпосполитської влади врегулювати ситуацію через спеціальну переговорну комісію успіху не мали. Узимку 1592—1593 рр. козаки Косинського розпочали похід на Волинь у напрямку Острополя, що викликало негайну гостру реакцію Острозьких — почався швидкий збір приватних і найманих військ, було оголошено посполите рушення шляхти Київського, Брацлавського та Волинського воєводств.

Наскільки можна відтворити хід подій кінця січня — початку лютого 1593 р., далі відбулося таке. В останніх числах січня Косинський вирішив дочекатися ворога під Острополем і дати бій авангарду Острозьких — тисячному загону кінноті на чолі з княжичем Янушем, котрі атакували повсталих. Януш втратив багато людей і був змушений чекати підходу батька з основним військом. Козаки тим часом підпалили княжий палац в Острополі й почали відступ на схід — можливо, з метою прориву на Подніпров’я. Косинський на цей час уже не міг не знати про наближення значних сил Василя-Костянтина Острозького і мав зрозуміти, що невдовзі буде оточений. Про те, що козацькому гетьманові вдалося добряче пошарпати кінноту Януша під Острополем, свідчить і той факт, що молодший Острозький не зміг організувати переслідування козаків, що відступали важкими дорогами. Іншої відповіді на питання, як міг козацький табір обігнати кінноту князя Януша й отаборитися у П’ятці (за 70 км на схід від Острополя), немає. Косинський укріпив П’ятку, давши втомленому війську перепочити, готуючись потроху до прориву. Пізнього ранку 2 лютого 1593 р. козаки вийшли з П’ятки рухомим табором і почалася запекла битва, що тривала кілька годин (до заходу сонця, тобто близько 17.00). Спочатку відбулися звичні для тих часів герці-поєдинки, а згодом почався справжній бій — вирішальний для всієї кампанії. У центрі війська Острозьких стояла піхота й гармати, Я. Острозький та О. Вишневецький командували кінними флангами. Обидві сторони билися мужньо, і на початку козаки мали певні успіхи (першими залпами козацької піхоти було вбито дві сотні ворожих коней і чимало вершників). Проте згодом далася взнаки перевага Острозьких у кінноті та артилерії — саме завдяки останній Януш зміг прорватися в козацький табір зі своїми кінними хоругвами. Спроби козаків переправитися через річку відбила угорська піхота і списоносці. Після прориву Януша в табір козацькі ряди похитнулися і військо Косинського почало тікати, кілька козацьких старшин загинули. Олександр Острозький згодом писав про втрати серед «найпередніших» людей у козаків, сам Косинський ледь врятувався (С. Пекалід, українсько-польський латиномовний поет, повідомив, нібито гетьман сховався під мостом, звідки його привезли до П’ятки соратники). На думку С. Леп'явка, від остаточного знищення козаків урятувало настання темряви. Зважаючи на С. Пекаліда, слід додати, що Януш Острозький, який командував княжим військом, може, навіть не сподівався на такий успіх і не встиг перекрити повсталим шлях до П’ятки своєю піхотою і розпочати штурм міста, майже позбавленого захисників.

НАСЛІДКИ ПОДІЇ

Дані про втрати сторін, як завжди, суперечливі. Щодо козаків, то різні джерела повідомляють про 2—3 тис. убитих. Гетьман також втратив майже всю артилерію і кілька прапорів). Острозькі, за одними даними, не втратили і десятка людей, за іншими, більш достовірними, зазнали чималих втрат, хоч і менших, ніж Косинський (особливо під час штурму табору — С. Пекалід чесно пише про це, зазначаючи, що низовиків усе ж загинуло більше — і це схоже на правду). Ясно одне — Косинському не вдалося вирватися з «фатальної П’ятки», але й Острозькі не добили свого ворога. Сім днів тривало перемир’я, під час якого козаки поховали своїх загиблих у трьох братських могилах, а 10 лютого козацькі посли звернулися до князя Василя-Костянтина з пропозицією про мир. Князь Острозький погодився на мир, але за умови, що Косинський особисто попросить у нього пробачення і складе присягу. Козацький гетьман був змушений піти на цей, м’яко кажучи, не надто приємний для нього крок. Козаки вільно повернулися на Подніпров'я, а в травні того ж року Косинський знову розпочав бойові дії, напавши на Черкаси, котрі обороняв О. Вишневецький, один із героїв битви під П’яткою. У випадковій сутичці в місті козацький гетьман загинув, що, правда, аж ніяк не означало кінця епохи перших козацьких воєн в історії України та Речі Посполитої. Просто козаки уклали нетривке перемир’я з Річчю Посполитою.

Автор: Журавльов Денис Володимирович (кандидат історичних наук, доцент Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, автор понад 15 наукових публікацій )

рекомендована література

Stanisław Łubieński - Учений прелат є автором численних історичних творів, першим з яких став «Droga do Szwecji Zygmunta III, króla polskiego i szwedzkiego, w 1593 roku»/ «Короткий опис від’їзду до Швеції…». Він оповідав про поїздку короля Сигізмунда ІІІ до батьківської Швеції 1593-1594 рр. Між іншим, Любенський згадав тут і про перебіг першої «козацької війни» – повстання під проводом К.Косинського 1591-1593 рр.

 Яковенко Н. Що за війну описує Шимон Пекалід у поемі «De bello Ostrogiano» (1600 рік)// Паралельний світ. – С.157-188.

Д.С.Вирський, твір «Про війну з низовцями під П’яткою» С.Пекаліда (1600) тут не можна приймати до уваги. Він ж бо присвячений лише окремому епізоду (1591 р.), який цілком може укладатися у формат «приватної війни» дому князів Острозьких. Отже, це ще не представлення загальнодержавної акції («громадянської війни»).

Рейнольд Ґейденстейн (Гайденштайн) – характеристика козаків з твору, позначеного іменем Ґейденстейна, містить книга ХІ посмертного франкфуртського видання (1672) його хроніки. Вона прив’язана до оповіді про події 1595 р., передодня гучної козацької війни під проводом С.Наливайка.
Автор акцентує на новизні тогочасної ситуації, коли «Козаки Низові обтяжливими для королівства почали ставати». І це вже не через здавна відомі скарги та відплатні акції турків та татар, йдеться тут власне про внутрішній суспільний конфлікт. Причому автор у цьому контексті відсилає читача до вищеописаного перебігу подій виступу К.Косинського з 1591 р., зайвий раз підтверджуючи, що після 1590 р. козацтво вступило у новий етап свого існування.

Це відчуття «зміни» у знаному явищі і є для автора приводом подати нову «уточнену» козацьку характеристику. Відкриває його аналіз самого терміна – «ім’я козацьке від персів або турків походить», та його первісного змісту – ці турки чи перси «своєю мовою розбійників, котрі на офіційних шляхах грабують, Козаками у просторіччі звуть». До речі, якщо автором цієї характеристики був таки Любенський, то він міг позичити думку про тюркське походження терміна «козак» з видання Гваньїні 1611 р. («Слово ‘козак’ є татарським, але козаком називається русь. Це слово тлумачиться так: бідний пахолок, який шукає собі здобичі, але нікому не підлягає, служить за гроші тому, кому хоче»(Гваньїні О. Хроніка європейської Сарматії. – С.748 ). Зауважу, що редактор цього друку гваньїнієвої хроніки – М.Пашковський – справді відомий своєю цікавістю до турецької мови та термінології (див. його словник-глосарій до «Історії турецької»).

тематичний фільм:  БАТЬКИ ВОЛЬНОСТІ. http://youtu.be/ROlEFoRfO4o?list=PLAjgr0RsRtOwadeU55jDPSUQPBP4ImPpJ
1590 рік. Рішення Сейму Речі Посполитої про роздачу шляхті "пустель" - земель східніше Білої Церкви. Кривава хвиля повстань на чолі з Криштофом Косинським і Северином Наливайком.