25 ноября 2014 г.

ЗАСНУВАННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ


1199 р., Галич (сьогодні територія села Крилос неподалік міста Галич Івано- Франківської області).

Іпатіївський літопис містить цілий невеликий панегірик Роману, збереглася пам’ять про грізного об’єднувача Галичини і Волині і в фольклорі (він згаданий у гуцульських веснянках як архетип могутнього правителя). З іменем князя пов’язують прислів’я «Не погнітивши бджіл, не їстимеш меду», «Романе, Романе! Погано живеш — Литвою ореш». На сюжет, пов’язаний із відкиданням Романом королівської корони від папи римського, існує відома балада О. Толстого «Роман Галицький» і картина М. Неврева. Як об’єднувач Русі-України, князь Роман вшанований у сучасних українських підручниках і популярній літературі.

ДІЙОВІ ОСОБИ

Роман Мстиславич (1150—1205; великий князь київський у 1204—1205 рр., князь новгородський у 1168—1170 рр., володимир-волинський у 1170—1187, 1188— 1205 рр., галицький у 1188, 1199—1205 рр., з династії Рюриковичів, гілка київських Мономаховичів). Здібний політик і досвідчений воєначальник, борець за об’єднання Русі.

ПЕРЕДУМОВИ ПОДІЇ

Галичина виділилася в окреме князівство ще наприкінці XI ст., набувши особливого розквіту за князювання Володимира Володаревича та Ярослава Осмомисла (XII ст.). 1199 р. помер останній представник місцевих Рюриковичів (так званої гілки Ростиславичів) — Володимир Ярославич (син великого Ярослава Осмомисла). Двоє його незаконних синів не могли претендувати на владу, проте факт одруження одного з них, Василька, з донькою волинського князя Романа Мстиславича, давав останньому певний ілюзорний зв’язок із попередньою династією галицьких володарів. Багата на поклади солі Галичина була перехрестям торговельних шляхів, являючи собою ласий шматок як для будь- якого руського князя, так і для Угорщини та польських князів. Тому було вкрай важливо, хто перший висуне претензії на галицький стіл і заручиться підтримкою могутнього і непокірного галицького боярства, а також міщан.

ХІД ПОДІЇ

Одразу після смерті Володимира Ярославича Роман із волинською дружиною й союзниками-поляками з’явився в Галичині, вимагаючи визнати його князем. Увійшовши до Галича, князь розправився зі своїми політичними опонентами (зокрема, з могутнього боярського роду Кормильчичів, частина яких була позбавлена земель і вигнана з Галичини). Дані про Романові репресії проти бояр містять як руські літописи, так і польські джерела. Пройшовши урочисту церемонію вокняжіння (очевидно, в кафедральному Успенському соборі Галича), Роман Мстиславич прийняв титул великого князя галицького, кинувши тим самим виклик князям київським і володимирським, і одружився з донькою візантійського імператора Ісаака II Ангела Анною-Оленою (літописи навіть звуть Романа «самодержцем», «царем Русі»). Наступні 6 років князь провів у війнах, захищаючи свою нову державу (провів низку успішних походів проти половців, ятвягів, з перемінним успіхом воював за Київ зі своїм давнім ворогом — Рюриком Ростиславичем і чернігівськими Ольговичами, неодноразово ставив Київ у залежність від своєї влади), переговорах (хоча відома оповідь В. Татищева і згодом М. Карамзіна про папське посольство до Романа, який відмовився прийняти католицтво в обмін на королівську корону і папську допомогу, ймовірно, пізніша вигадка), боротьбі з боярською опозицією з опорою на дрібне служиле боярство і мешканців міст.

НАСЛІДКИ ПОДІЇ

У результаті бурхливої діяльності Романа Мстиславича були створені передумови для нового об’єднання всіх південно-західних земель колишньої Київської Русі в нове політичне ціле. Проте суб’єктивний чинник не вперше втрутився у згаданий процес — 1205 р. Роман здійснив похід до Польщі, раптово розірвавши союз із краківським князем Лешком Білим (ймовірно, мав місце новий союз Романа — з імператором Священної Римської імперії Філіппом IV Швабським, сином Барбаросси, як вважає Л. Войтович). Взявши кілька міст, Роман на чолі невеликого авангарду потрапив у засідку і загинув у бою 19 червня 1205 р. неподалік міста Завихост на Віслі, залишивши двох малих синів — Данила і Василька, котрим згодом доведеться відбудовувати майже з нуля батькову державу.

Автор: Журавльов Денис Володимирович (кандидат історичних наук, доцент Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, автор понад 15 наукових публікацій)

ЩЕ ЗА ТЕМОЮ:

Володимир Білінський: Галицько–Волинська доба Русі | Україна — Русь, Історичне дослідження, Видавництво імені Олени Теліги, 2013  https://drive.google.com/file/d/0BzgcSjE5IXoWaFd6T2NSQU1fYnM/view?usp=sharing

 
С 1199 года вся территория современной Хмельницкой области вошла в Галицко-Волынское княжество. По древним киевским летописям в IX–XI веках на Подольской земле упоминается 12 городов и городищ, среди них такие, как Изяслав, Полонное, Тихомль и другие. Но уже в последующие два века (XII–XIII) на земле Подольской зафиксировано более 70 поселений и городищ. Как видим, наши предки не сидели, сложа руки, а усиленно и целенаправленно трудились, осваивая родные просторы. У них не было ни времени, ни желания совершать «переток» в Московию. Монголо-татарское нашествие свалилось на Галицко-Волынское княжество в 1240 году.

Действительно, прошел мор по нашей земле. Но и только! Земля не опустела. Пограбив население, церкви, монастыри, захватив «ясак», завоеватели удалились в Волжские степи. На оставшихся в живых местных жителей наложили дань.

Из исторических летописей известно, что князь Данило Галицкий даже ездил в Золотую Орду на поклон. И это было в украинской истории.

Но еще в том же XIII веке, то есть при жизни старого покоренного поколения, Галицко-Волынские князья восстали против татаро-монголов. Отказались подчиняться и платить дань. А в 1320 году Великий Князь Литовский покончил с Золотой Ордой на украинской земле.

С 1323 Холмский и Львовский княжеские столы занимал правнук Данила Галицкого - князь Дмитрий, который в 1340 году (вместе со своим сыном - Даниила Холмского) выгнал из Львова польского короля Казимира III и его войско. Казимир III военным путем, после смерти князя Дмитрия в 1349 году, захватил Львов и Галичину, мотивируя свою агрессию наследственными правами. Поэтому и писал в письме к Патриарху, что все «руськие князья умерли», а земля «досталась мне в наследство». Врал Казимир III, потому праправнук Даниила Даниил Холмский имел полное право занять отцовский княжеский стол.

До наших дней сохранилось письмо Великого князя Юрия II (Болеслава), который был сыном правнучки Даниила Галицкого - Марии и польского князя Тройдена. То есть, брат Марии был для Юрия II (Болеслава) Тройденовича - дядей.

Автор: Володимир Білінський

ТЕМАТИЧНІ ФІЛЬМИ

ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО - Міста Галич і Волинь на Подністров'ї. Князі Володимирко, Осьмомисл, Роман Мстиславович та його сини Василь і Данило. Сутички з татаро-монголами. Боротьба за об'єднання руських земель. http://youtu.be/73FlUbDaEKQ?list=PLAjgr0RsRtOwadeU55jDPSUQPBP4ImPpJ

З циклу українських документальних фільмів: Невідома Україна. Нариси нашої історії. ФІЛЬМ 21.  ВСІ ФІЛЬМИ: https://www.youtube.com/playlist?list=PLAjgr0RsRtOwadeU55jDPSUQPBP4ImPpJ