19 ноября 2014 г.

ХОТИНСЬКА ВІЙНА

 
20 серпня (початок збройних сутичок козаків з основними силами османів) — 9 жовтня (укладення миру) 1621 p., територія сучасних України, Молдавії та Румунії, здебільшого навколо міста Хотин (нині Чернівецька область) та на берегах річки Дністер.

Масштабна війна мала швидкий і великий розголос у Речі Посполитій та Європі, стала темою героїчних поем, віршів, драм, де оспівувалися подвиги поляків та козаків. Не забували про Хотин і пізніше — зокрема, для українських авторів битва стала одним із символів незламності українського козацького духу (художні твори О. Маковея, 3. Тулуб та ін.), увійшовши до шкільних підручників, науково-популярних праць тощо. У сучасній Україні існують пам’ятники та проводяться заходи на честь вшанування героїв війни. У турецькій літературній, зокрема поетичній, традиції Хотин і трагічна доля юного Османа II теж знайшли помітне відображення.

ДІЙОВІ ОСОБИ

Османсько-татарсько-молдавське військо: Осман II (1604—1622; султан з 1618 p., прапраправнук Сулеймана Пишного і Роксолани); Охрілі Хусейн-паша (?—1622; великий візир до 17 вересня 1621 p.); Ділавер-паша (?—1622; великий візир з 17 вересня 1621 p.); кримський хан Джанібек-Гірей (1568—1635; хан у 1610—1623,1628—1635 рр.), видатний ногайський полководець Кантемір-мурза (?—1637; бей ногайського племені Мансур, видатний полководець); молдавський господар Олександр IV Ілляш (?—1666; був господарем Молдавії в 1620—1621 та 1631—1633 pp., Волощини в 1616—1618 та 1627—1629 pp.).

Річ Посполита: великий гетьман литовський Ян-Кароль Ход-кевич (1560 — помер від хвороби в таборі під Хотином у ході боїв 24 вересня 1621 p., з 1601 р. польний, а з 1605 р. коронний гетьман литовський; досвідчений полководець); воєвода Краківський і великий коронний підчаший Станіслав Любомирський (1583— 1649; один із найвпливовіших магнатів Речі Посполитої); королевич Владислав Ваза, запорозький гетьман Яків Неродич-Боро-давка (?—1621; страчений козаками); запорозький гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.

ПЕРЕДУМОВИ ПОДІЇ

До прямого військового зіткнення призвели часті напади українських козаків на турецькі міста і татар — на Річ Посполиту, а також втручання українських та польських магнатів у питання наслідування престолу в Молдавії 1620 p., що спричинило знищення польського війська під Цецорою. ІЦе одним поштовхом до війни стали ворожі дії найманців Речі Посполитої — козаків-лісовчиків — щодо османського васала, воєводи Трансільванії Бетлена Габора. Оголосивши Лехістану (Речі Посполитій) джихад, османи у випадку успішних бойових дій могли планувати навіть якісь серйозні завоювання, але здебільшого йшлося про покарання «невірних» за їхні попередні «провини». Осман II зібрав близько 100 тис. османського війська, понад 50 тис. кримських татар, ногайців, молдаван і волохів, понад 100 гармат, з них близько 60 великих. Невідома кількість слуг-некомбатантів, але вона була значною. Військо Речі Посполитої після втрати ядра збройних сил — польського коронного війська — під Цецорою було ослаблене. Його бойове ядро тепер становили литовські та наймані підрозділи, всього близько 18 тис. кінноти та 12 тис. піхоти. Запорожці виставили, за різними даними, 44—46 тис. вояків (разом із пахолками). Річпосполитське і козацьке війська мали разом не менш ніж 50 гармат, з них мінімум половина належала запорожцям. Невідомою, але вочевидь чималою була кількість обозної челяді в річпосполитському таборі.

ХІД ПОДІЇ

Польсько-литовська армія з’явилася під Хотином 20 серпня і одразу почала укріплюватися, аби не пропустити османів углиб Речі Посполитої. Було створено земляний «укріпрайон» у вигляді півкола навколо річпосполитського табору, яким командували Ходкевич, Владислав та Любомирський, фланги укріплень прилягали до річки Дністер. Поблизу окопалися запорожці, яких із боями привів під Хотин Бородавка, котрого згодом змінив поранений під час походу Сагайдачний (Бородавку ж козаки звинуватили в поганому керівництві та розсгріляли), а також найманці-лісовчики. Запорожці здійснили кілька рейдів проти турків, що наступали, у результаті чого османи зазнали чималих втрат, але й козаків полягло багато.

2 вересня до Хотина підійшли основні сили османів і почалася фактична облога Хотинського замку й атаки на річпосполитський і козацький табори. Проте настирливі спроби османів 2,3,4,5,7,15,23, 27,28 вересня увірватися до річпосгіолитського та особливо козацького таборів після шалених артобстрілів закінчилися повним провалом і великими втратами для воїнів Османа II. Натомість козаки неодноразово робили вилазки, часто нічні, вирізаючи значні турецькі загони. Непогано виявили себе й річпосполитська піхота та кіннота, найманці, а також обозна челядь, що кілька разів допомогла відбити турецький наступ. Турецькі ядра заривалися в сипкий ґрунт, не маючи змоги зруйнувати козацькі «шанці», вогненний вал стрільців козацької піхоти був нездоланний, а спроби заморити християн голодом через блокаду провалилися. 24 вересня від утоми і хвороб помер Ходкевич, і новий річпосполитський командувач Любомирський наказав перейти у менший за площею табір, який було легше обороняти. Але й військо Османа потерпало від втрат, падіння бойового духу, хвороб і нестачі продовольства та фуражу, а всі терміни для наступу на Лехістан стрімко минали — насувалася пізня осінь. 29 вересня султан розпочав переговори, які 9 жовтня закінчилися мирною угодою.

НАСЛІДКИ ПОДІЇ

Османське військо та його союзники безповоротно втратили, за найобережнішими оцінками, близько 40 тис. вояків, серед них кілька пашів (хоча популярна байка, що ґрунтується на записі Я. Собесь-кого, про смерть внаслідок козацького нападу великого візира Охрілі Хусейна-паші аж ніяк не є правдивою, в бою з козаками загинув, наприклад, паша міста Будин (Буда) Каракаш-паша). Втрати союзників-християн могли становити до 15 тис., з них десь половина — запорожці. Головним наслідком битви був зрив османських планів допомоги Трансільванії та протестантській коаліції в Тридцятирічній війні, а також провал планів завоювання турками українських земель Речі Посполитої. Запорожці як ніколи раніше виявилися важливим чинником міжнародної політики, ставши як однією з причин війни, так і головними рятівниками Речі Посполитої. Сагайдачний, чий талант полководця востаннє яскраво виявився саме під час цих подій, був щедро винагороджений королем, проте 20 березня 1622 р. помер від ран, отриманих під Хотином, залишивши неврегульованою болючу проблему козацького реєстру. Для Османа II програна війна також стала фатальною — 20 травня 1622 р. він був убитий внаслідок бунту невдоволених яничарів, проте говорити про початок занепаду військової потуги Османської імперії після Хотина навряд чи доречно.

Автор: Журавльов Денис Володимирович (кандидат історичних наук, доцент Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, автор понад 15 наукових публікацій )

тематичні фільми

НА ЧАТАХ - Український герой Іван Підкова. Морські походи козаків під проводом Петра Конашевича-Сагайдачного проти Туреччини. Бій під Хотином у 1621 році і укладення миру.  http://youtu.be/4QbDYrtaRtw?list=PLAjgr0RsRtOwadeU55jDPSUQPBP4ImPpJ

З циклу українських документальних фільмів: Невідома Україна. Нариси нашої історії.
ФІЛЬМ 40
Всі фільми: https://www.youtube.com/playlist?list=PLAjgr0RsRtOwadeU55jDPSUQPBP4ImPpJ