16 ноября 2014 г.

ГРЮНВАЛЬДСЬКА БИТВА (БИТВА ПІД ТАННЕНБЕРГОМ)

Ян Матейко. «Грюнвальдская битва», 1878

15 липня 1410 р., територія між селами Грюнвальд, Танненберг (нині Стембарк) і Людвігсдорф (нині Лодвігове), сьогодні Осгрудський повят Вармінсько-Мазурського воєводства, Польща.

Знакова подія в історії Східної Європи (особливо Німечини, Польщі, Литви, Білорусії, Росії, України, причому в кожній зі згаданих країн існує свій варіант «грюнвальдської легенди»). У XIX—XX ст. на хвилі зростання місцевого націоналізму пам’ять про битву була надзвичайно актуалізована (роман Г. Сенкевича «Хрестоносці», відома картина Я. Матейка), тенденція продовжена в XX ст. (німецька пропаганда стосовно «героїв-хрестоносців» та битви 1914 р. під Танненбергом як «реваншу за 1410 р.», радянська контрпропаганда під гаслом «єднання слов’ян проти тевтонів»). У СРСР на честь битви було названо футбольний та баскетбольний клуби в Литві («Жальгіріс»), у Польщі з 1943 р. існує нагорода «Хрест Грюнвальда». На початку XXI ст. ситуація дещо змінилася в бік деполітизації пам’яті про подію. Щороку проходять фестивалі реконструкторів події. Особливо урочисто пройшло святкування 600-ї річниці битви, що перетворилося на свято єдності Центрально-Східної Європи (на урядовому рівні святкували Польща, Білорусь, Литва). На жаль, участь України у святкуванні була незначна через позицію української влади.

ДІЙОВІ ОСОБИ

Найдосвідченішим командувачем союзного війська був великий князь Литви Вітовт, польським контингентом командував його двоюрідний брат король Польщі Ягайло, помітними фігурами в литовському війську були князі Лугвен Ольгердович (після 1356—1431; у 1389—1392 рр. княжив у Новгороді, 1404 р. приєднав до Литви Смоленськ, у 1392—1431 рр. князь мстиславльський) та Сигізмунд Корибутович (бл. 1395—1435; племінник Свидригайла, активний учасник гуситських воєн, двічі ставав чеським правителем, досвідчений полководець, переможець католицьких хрестоносців у битві під Устєм-над-Лабєм 1426 р.). Союзними Вітовту татарами командував Джелаль-ад-Дін (бл. 1380— 1413; син хана Золотої Орди Тохтамиша, можливо, вбив під Грюнвальдом Ульріха фон Юнгінгсна, у 1412—1413 рр. хан Золотої Орди, вбитий родичами).

Військом Тевтонського ордену командували великий магістр Ульріх фон Юнгінген (1360—1410; у 1404—1407 рр. великий маршал, з 1407 р. великий магістр ордену, гарний воїн і нерозважливий політик); великий маршал Фрідріх фон Валенрод (?—1410; у 1407—1410 рр. великий маршал, тобто «міністр оборони». Тевтонського ордену); великий комтур Куно фон Ліхтенштейн (бл. 1360 — 1410; у 1392—1396 рр. комтур Рагнітський, у 1402 р. комтур Меве, з 1404 р. великий комтур ордену, відав економікою, внутрішнім порядком на землях ордену, уславлений фехтувальник). У битві на боці польсько-литовського війська брали участь також знаменитий у майбутньому полководець чеських гуситів Ян Жижка (1360—1424), найуславленіший польський лицар Середньовіччя Завіша Чорний (1379—1428) та ін.

ПЕРЕДУМОВИ ПОДІЇ

Давнє протистояння Тевтонського ордену з язичниками Східної Свропи (балтськими племенами пруссів і литовців), що почалося ще в XIII ст., спричинило завоювання й асиміляцію орденом прусських земель (остаточно в 1280-х рр.) і загрожувало етнічній і культурній самобутності литовців, котрі майже сто років з великими жертвами чинили опір натиску ордену. У 1381— 1384 рр. орден змусив Литву поступитися частиною корінних литовських земель — Жемайтією, не визнавши факту хрещення Литви Ягайлом 1385 р. З Польщею в ордену були територіальні суперечки і боротьба за контроль над виходом до Балтійського моря річками Пруссії й Померанії. У травні 1409 р. почалися повстання на території підлеглої ордену Жсмайтії. їх одразу підтримала Литва, а згодом і Польща; у відповідь на цс фон Юнгінген оголосив обом країнам війну. На якийсь час війну вдалося припинити за посередництвом чеського короля Вацлава IV, проте влітку 1410 р. війна відновилася з нових нападів литовців на землі ордену. Водночас обидві сторони збирали сили: орден зібрав велике військо — 11—27 тис., ядром якого була уславлена важка кіннота, найманці й добровольці з Європи, а також кілька великих бомбард — тогочасної військової новинки, проте сили Литви і Польщі були більшими (16—39 тис., за різними підрахунками, відома точно лише одна кількість кінних хоругов — 51 у тевтонців, 50 у поляків і 40 у литовців). Власне лицарів ордену в битві було до 450 осіб, вони виконували командні функції. У складі обох військ були чехи, німці, поляки, на боці Литви і Польщі билися більш ніж тисяча татар Джелаль-ад-Діна. Основу війська союзників становили поляки, білоруси, литовці, українські землі також виставили до союзного війська як мінімум 12 хоругов (львівська, перемишльська, холмська, галицька, три подільські, ярославська, київська, кременецька, стародубська, чсрнігово-сівсрська князя Сигізмугда Корибутовича), насправді їх могло бути більше, проте не всі «руські» хоругви Вітовта названі в джерелах за іменами, що були на їх чолі (тому ці хоругви не ідентифіковані).

ХІД ПОДІЇ

Битва почалася вранці 15 липня на полі, обраному орденом. До бою кожен із командувачів готувався по-своєму: Юнгінген укріплював позицію, розставляючи артилерію й арбалетників, Вітовт надихав війська і рвався в бій, а Ягайло плакав, молився і посвячував у лицарі молодих воїнів. Ордснці були вишикувані в дві лінії, праворуч Ліхтенштейн, ліворуч — Валенрод. У резерві — 16 хоругов великого магістра. Союзники з огляду на чисельну перевагу мали три лінії, праворуч — литовське військо Вітовта, ліворуч — поляки Ягайла. Аби спровокувати союзників на необдуману атаку, великий магістр надіслав Ягайлу і Вітовту два мечі з явним натяком, що його ворогам бракує зброї чи мужності. Вітовт першим повів у бій литовську кінноту і татар. Залпи німецьких бомбард були неточними, і литвини близько години люто билися проти військ Валенрода. Важче озброєні тевтонці зуміли переламати на свій бік хід бою, і Вітовт оголосив відступ (який польські джерела й дослідники найчастіше вважають втечею, а литовські й білоруські — планованою військовою хитрістю). Кіннота Валенрода кинулася навздогін, проте не наздогнала своїх здебільшого легше озброєних ворогів. Натомість у центрі мужньо билися смоленська, мстилавська й оршанська хоругви Лугвена Ольгердовича (славу напівнезалежного Смоленського князівства на чолі з нащадком Гедиміна російські автори часто ненав’язливо перетворюють на таку собі «російську воїнську славу»), ліворуч поляки насилу стримували наступ Ліхтенштейна протягом кількох годин. У запеклій боротьбі німці ледь не захопили королівський польський прапор, дивом врятувався від загибелі Ягайло. Імовірно, долю бою вирішило успішне введення в бій Ягайлом резервів і запізніле таке саме рішення Юнгінгена. Довша польська друга лінія почала охоплювати тевтонців, і великий магістр завдав удару своїм резервом. Результат битви висів на волосинці. У цей вирішальний момент у тил тевтонцям, котрі спробували охопити поляків із флангу і тилу, вдарили війська Вітовта, що повернулись на поле бою. Кілька тевтонських хоругов кинулися тікати, решта мужньо загинули на полі бою навколо свого великого магістра. Литвини і татари переслідували розбитого ворога до табору, який був узятий з ходу. Довга (10—11-годинна) битва була завершена.

НАСЛІДКИ ПОДІЇ

Загинуло все вище керівництво ордену, 205 лицарів, до третини війська, решта здебільшого потрапила в полон, врятувалися до 1,5 тис. осіб. Втрати польсько- литовського війська невідомі, але вони були значними (сучасні оцінки — 4—5 тис. убитими, 8—10 тис. пораненими). Проте спроби Ягайла і Вітовта взяти орденську столицю Марієнбург провалилися, і 1411 р. було підписано Торунський мир: орден назавжди втрачав непокірну Жемайтію, Добжинську землю, виплачував величезну контрибуцію переможцям. Знищення кращих командних кадрів, маси війська, фінансові витрати підірвали сили ордену, котрий вже ніколи не набував такої могутності, поступово перетворюючись з агресивного сусіда на польського васала.

Автор: Журавльов Денис Володимирович (кандидат історичних наук, доцент Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, автор понад 15 наукових публікацій )

КРАХ ТЕВТОНСЬКОГО ОРДЕНУ - Боротьба Великого князівства Литовсько-Русько-Жемантійського з хрестоносцями. Перемога над тевтонцями під Грюнвальдом у 1410 році.

З циклу українських документальних фільмів: Невідома Україна. Нариси нашої історії. ФІЛЬМ 27