БИТВА НА СИНІХ ВОДАХ

Князь Данило Острозький у битві на Синіх Водах.1362 рік

ДАТА І МІСЦЕ

Ймовірно, вересень — грудень 1362 р. (менш вірогідно — 1363 р.). Можливе місце — район великого городища поблизу села Торговиця на берегах річки Синюха, Новоархангельський район Кіровоградської області.

ДІЙОВІ ОСОБИ

Литовсько-руським військом командував великий князь литовський Ольгерд (Альгірдас) Гедимінович (1296—1377; княжив з 1345 р., один із найвидатніших правителів Литви, перетворив її на величезну державу за рахунок приєднання земель сучасної України, частково Росії). Окремими полками командували його племінники, сини Коріата Гедиміновича — Олександр (?—1380), Костянтин (?—1389), Юрій (?—1387) і Федір (?—1414).

Татарським військом командували троє «цариків» (можливо, принців Чингізидів) — Хачибей (Хаджі-бей, Качибей), Котлобуга і Бекер, а такожвоєначальник («солтан») Димейтер (Димитр). Через те шо подія припадає на час погано висвітленої у джерелах «великої замятні» в Золотій Орді, є чимало припущень про те, ким могли бути вищезгадані ординські правителі. Зокрема, цсмогли бути хани трьох причорноморських орд, татарські правителі з Криму, намісники котрогось із золотоординських ханів. Через його ім'я Димейтера часто вважають християнином, іноді ототожнюючи з правителем християнського князівства Феодоро в Криму; можливо, справжнім іменем султана було Темір. Про Бекера взагалі часто забувають — він згаданий лише в одному джерелі.

ПЕРЕДУМОВИ ПОДІЇ

Після вбивства 1359 р. непопулярного хана Бердибека в Золотій Орді — найпотужнішій державі регіону — почалася так звана «велика замятня», більш ніж 20-річна боротьба за владу. Паралельно ішов процес посилення Великого князівства Литовського, котрим керував голова роду Гедиміновичів Ольгерд. Імовірно, похід Ольгерда в степи був пов’язаний із боротьбою за престол в Орді, в іншому випадку навряд чи литовсько-руське військо наважилося б на таку далеку степову експедицію. Чисельність литовського війська підрахувати складно, вона могла сягати кількох тисяч воїнів-професіоналів. Татарське військо, можливо, не надто переважало литовсько-руське за чисельністю.

НАСЛІДКИ ПОДІЇ

У битві та під час втечі загинуло чимало татарської знаті (мурз та уланів), доля «цариків» та Димейтера спірна (за М. Стрийковським, вони теж загинули). Литовці взяли великі трофеї у трьох татарських таборах. Втрати переможців невідомі. Результатом битви стало приєднання до Великого князівства Литовського Поділля, закріплення влади над Київським князівством (можливо, приєднане дещо раніше або навіть помітно пізніше). Уявлення про цілковите скидання внаслідок битви «ненависного золотоординського іга з українських земель» є перебільшеним і не надто об’єктивним. У суто військовому плані це фактично перша значна перемога військ Великого князівства Литовського над татарами в умовах степу.

ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ

Пам’ять про битву надзвичайно актуалізована в сучасній Україні та почасти в Литві (планується урочисте святкування 650-ї річниці), битва та її герої стали персонажами науково-популярних та художніх книг, картин (дилогія В. Рутківського «Сині води», картина литовського художника Г. Казимірєнаса). У більшості сучасних українських науково-популярних праць, підручників та художніх творів подія зображена як «українське Куликове поле», визначальна віха в європейському (а не азійському, репрезентованому татарами) виборі українського історичного шляху.

Ми навіть власної не маєм хати,
Усе одкрите в нас тюремним ключарам.
Не нам, обідраним невільникам, казати
Речення гордеє: «Мій дом – мій храм!»
Леся Українка

РУСЬ З ЛИТВОЮ - Початок Литовської доби. Боротьба між Литвою та Польщею за галицько-волинські землі у XIV столітті. З циклу українських документальних фільмів: Невідома Україна. Нариси нашої історії. ФІЛЬМ 25