Похід руських князів на половців відбувся протягом лютого—березня
1111 р., битви — 24 та 27 березня, перша — в районі потоку Дегія
(неподалік половецьких міст Шарукань та Сугров), друга, вирішальна — на
річці Сальниця. Місцезнаходження згаданих міст та річок вкрай спірне,
можливо, район сучасних міст Зміїв та Ізюм і низки невеликих річок —
правих приток Сіверського Дінця.
Битва мала чималий резонанс у Європі, судячи зі слів руських літописів. Це могло бути спричинено успішним «піаром» з боку руської сторони, особливо завдяки залученню до походу духівництва. Літописи навіть наводять битву на Сальниці як приклад божественної допомоги янголів руському війську. Сьогодні битва відома широким колам любителів історії завдяки статтям у пресі до її 900-річчя. Подію відсвяткували одразу в кількох місцях (Ізюм, Ростовська область) громадські організації, встановлено пам’ятні знаки, організовано хресні ходи, історичні реконструкції.
ДІЙОВІ ОСОБИ
Руським військом керували як мінімум 9 князів, головними з яких були великий київський князь Святополк Ізяславич (1050—1113) і його двоюрідний брат переяславський князь Володимир Мономах (1053—1125; у 1113—1125 рр. великий київський князь, об’єднувач і один із кращих полководців Давньої Русі), а також кілька їхніх синів та родичів. Найкращим полководцем руського війська були Мономах, проте й решта мала військовий досвід, здобутий у частих усобицях та походах проти половців.
За однією з версій, половецьке військо міг очолювати вже дуже літній та авторитетний лідер кипчаків, правитель донецького союзу орд — хан Шарукан (? —?), засновник кипчацької династії Шаруканідів (до неї належали його нащадки Атрак, Сирчан, Кончак). Досвідчений полководець, Шарукан знав і смак перемог над русичами (1068 р. розбив Ярославичів на Альті), і гіркоту поразок від них же (ледь урятувався 1107 р., після розгрому в битві на річці Сула).
ПЕРЕДУМОВИ ПОДІЇ
Наприкінці XI — на початку XII ст. боротьба Русі з половцями перейшла в нову стадію. Руські князі на чолі з київським князем Святополком і переяславським князем Володимиром Мономахом здійснили серію успішних походів у степ, водночас відбивши кілька половецьких нападів на Русь. Дніпровські та донецькі половці зазнали серйозних втрат, загинули десятки їхніх «князів» та кілька ханів (Осень, Таз, Тугоркан, Белдюзь, був узятий у полон Сугр). Успіхам Русі сприяло тимчасове припинення усобиць серед князів і нова тактика далеких степових походів, розроблена Мономахом. На ранню весну 1111р. руські князі запланували новий великий похід у степ проти великого племінного об’єднання, очолюваного ханом Шаруканом. Зважаючи на участь у поході лідерів основних князівств Південно-Західної Русі (Київського, Переяславського, Чернігівського) та низки менш впливових князів, військо Русі могло налічувати кілька тисяч кінних дружинників та дещо більшу кількість воїв. Унікальним можна вважати широке застосування Святополком та Мономахом «ідеологічної зброї» — похід супроводжувала значна кількість священиків, котрі надихали воїнів церковними співами та здійснювали богослужіння. Через це похід 1111р. деякі історики навіть називають «руським хрестовим походом» проти язичників-половців.
Кінне половецьке військо за умови загальної мобілізації боєздатних чоловіків орди могло налічувати 20—ЗО тис. воїнів, але не всі вони брали участь у бою з русичами 24 та 27 березня. Вразливими місцями степовиків були необхідність вивести з-під удару повільні «вежі» — запряжені волами вози з домашнім скарбом, а також поганий фізичний стан степових коней навесні.
ХІД ПОДІЇ
Похід розпочався в Переяславі 26 лютого. До річки Хорол піхота їхала саньми, далі — верхи. Руське військо перейшло річку Псел, Голтву, верхів’я Ворскли й швидким маршем попрямувало до Сіверського Дінця, де неподалік від місто Шарукань воїни одягнули обладунки. Шарукань здався русичам без бою, місто Сугров було спалено. 24 березня відбулася перша серйозна сутичка з половцями на потоці Дегія (місцезнаходження невідоме), де було відбито половецьку атаку на руський авангард. Наступні два дні русичі рухалися далі, а 27 березня, у Страсний понеділок, відбувся масований напад половців Шаруканя на руське військо на березі річки Сальниця. За Иоакимівським літописом, Мономах, що стояв на правому фланзі руської раті, та лівофлангові дружини Давида Святославича Чернігівського відіграли вирішальну роль у перемозі русичів (князі особисто пішли в бій, що вказує на впертий характер протистояння), тоді як центр — піхота й дружинники Святополка Ізяславича — після довгого напруженого бою навіть почав хитатися. Згадки літопису про довгий рукопашний бій можуть означати одне: у бій після звичайного обстрілу ворога з луків пішли не надто численні важкоозброєні половецькі воїни, які, проте, не змогли проламати княжі полки й були розбиті контратакою руської кінноти. Результат був сумним для степовиків: вони зазнали серйозної поразки — русичі гнали їх на далеку відстань, взявши чималі трофеї (вежі з жінками та дітьми, худобу, майно) і захопивши рабів.
НАСЛІДКИ ПОДІЇ
Половці були розбиті, хоча чимало їх врятувалося втечею — серед останніх був і Шарукан. За Иоакимівським літописом, русичами було вбито чи полонено до 10 тис. степових воїнів (можливо, цифра дещо завищена). Серед полонених, яких Мономах наказав одразу ж стратити, були й представники половецької еліти. Втрати руського війська невідомі, але, судячи з упертого характеру бою й реакції Мономаха на полонених, вони могли бути чималими. Було розбито значне військо потужного половецького об’єднання, хоча це ще не був кінець протистояння в степу. Але битва на Сальниці разом із походами 1103 р. та 1107 р. стала певним поворотним пунктом у цьому протистоянні, що зрештою остаточно схилило шальки терезів у цьому протистоянні на користь Русі.
ТЕМАТИЧНІ ФІЛЬМИ
НАОДИНЦІ З ДИКИМ ПОЛЕМ - Розквіт Київської Русі за часів князювання Ярослава Мудрого. Показ на мультиплікаційних мапах Київської держави XI століття і походів князів на Царгород. http://youtu.be/88mESWCiDMI?list=PLAjgr0
Битва мала чималий резонанс у Європі, судячи зі слів руських літописів. Це могло бути спричинено успішним «піаром» з боку руської сторони, особливо завдяки залученню до походу духівництва. Літописи навіть наводять битву на Сальниці як приклад божественної допомоги янголів руському війську. Сьогодні битва відома широким колам любителів історії завдяки статтям у пресі до її 900-річчя. Подію відсвяткували одразу в кількох місцях (Ізюм, Ростовська область) громадські організації, встановлено пам’ятні знаки, організовано хресні ходи, історичні реконструкції.
ДІЙОВІ ОСОБИ
Руським військом керували як мінімум 9 князів, головними з яких були великий київський князь Святополк Ізяславич (1050—1113) і його двоюрідний брат переяславський князь Володимир Мономах (1053—1125; у 1113—1125 рр. великий київський князь, об’єднувач і один із кращих полководців Давньої Русі), а також кілька їхніх синів та родичів. Найкращим полководцем руського війська були Мономах, проте й решта мала військовий досвід, здобутий у частих усобицях та походах проти половців.
За однією з версій, половецьке військо міг очолювати вже дуже літній та авторитетний лідер кипчаків, правитель донецького союзу орд — хан Шарукан (? —?), засновник кипчацької династії Шаруканідів (до неї належали його нащадки Атрак, Сирчан, Кончак). Досвідчений полководець, Шарукан знав і смак перемог над русичами (1068 р. розбив Ярославичів на Альті), і гіркоту поразок від них же (ледь урятувався 1107 р., після розгрому в битві на річці Сула).
ПЕРЕДУМОВИ ПОДІЇ
Наприкінці XI — на початку XII ст. боротьба Русі з половцями перейшла в нову стадію. Руські князі на чолі з київським князем Святополком і переяславським князем Володимиром Мономахом здійснили серію успішних походів у степ, водночас відбивши кілька половецьких нападів на Русь. Дніпровські та донецькі половці зазнали серйозних втрат, загинули десятки їхніх «князів» та кілька ханів (Осень, Таз, Тугоркан, Белдюзь, був узятий у полон Сугр). Успіхам Русі сприяло тимчасове припинення усобиць серед князів і нова тактика далеких степових походів, розроблена Мономахом. На ранню весну 1111р. руські князі запланували новий великий похід у степ проти великого племінного об’єднання, очолюваного ханом Шаруканом. Зважаючи на участь у поході лідерів основних князівств Південно-Західної Русі (Київського, Переяславського, Чернігівського) та низки менш впливових князів, військо Русі могло налічувати кілька тисяч кінних дружинників та дещо більшу кількість воїв. Унікальним можна вважати широке застосування Святополком та Мономахом «ідеологічної зброї» — похід супроводжувала значна кількість священиків, котрі надихали воїнів церковними співами та здійснювали богослужіння. Через це похід 1111р. деякі історики навіть називають «руським хрестовим походом» проти язичників-половців.
Кінне половецьке військо за умови загальної мобілізації боєздатних чоловіків орди могло налічувати 20—ЗО тис. воїнів, але не всі вони брали участь у бою з русичами 24 та 27 березня. Вразливими місцями степовиків були необхідність вивести з-під удару повільні «вежі» — запряжені волами вози з домашнім скарбом, а також поганий фізичний стан степових коней навесні.
ХІД ПОДІЇ
Похід розпочався в Переяславі 26 лютого. До річки Хорол піхота їхала саньми, далі — верхи. Руське військо перейшло річку Псел, Голтву, верхів’я Ворскли й швидким маршем попрямувало до Сіверського Дінця, де неподалік від місто Шарукань воїни одягнули обладунки. Шарукань здався русичам без бою, місто Сугров було спалено. 24 березня відбулася перша серйозна сутичка з половцями на потоці Дегія (місцезнаходження невідоме), де було відбито половецьку атаку на руський авангард. Наступні два дні русичі рухалися далі, а 27 березня, у Страсний понеділок, відбувся масований напад половців Шаруканя на руське військо на березі річки Сальниця. За Иоакимівським літописом, Мономах, що стояв на правому фланзі руської раті, та лівофлангові дружини Давида Святославича Чернігівського відіграли вирішальну роль у перемозі русичів (князі особисто пішли в бій, що вказує на впертий характер протистояння), тоді як центр — піхота й дружинники Святополка Ізяславича — після довгого напруженого бою навіть почав хитатися. Згадки літопису про довгий рукопашний бій можуть означати одне: у бій після звичайного обстрілу ворога з луків пішли не надто численні важкоозброєні половецькі воїни, які, проте, не змогли проламати княжі полки й були розбиті контратакою руської кінноти. Результат був сумним для степовиків: вони зазнали серйозної поразки — русичі гнали їх на далеку відстань, взявши чималі трофеї (вежі з жінками та дітьми, худобу, майно) і захопивши рабів.
НАСЛІДКИ ПОДІЇ
Половці були розбиті, хоча чимало їх врятувалося втечею — серед останніх був і Шарукан. За Иоакимівським літописом, русичами було вбито чи полонено до 10 тис. степових воїнів (можливо, цифра дещо завищена). Серед полонених, яких Мономах наказав одразу ж стратити, були й представники половецької еліти. Втрати руського війська невідомі, але, судячи з упертого характеру бою й реакції Мономаха на полонених, вони могли бути чималими. Було розбито значне військо потужного половецького об’єднання, хоча це ще не був кінець протистояння в степу. Але битва на Сальниці разом із походами 1103 р. та 1107 р. стала певним поворотним пунктом у цьому протистоянні, що зрештою остаточно схилило шальки терезів у цьому протистоянні на користь Русі.
Автор: Журавльов Денис Володимирович (кандидат історичних наук, доцент Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, автор понад 15 наукових публікацій )
ТЕМАТИЧНІ ФІЛЬМИ
НАОДИНЦІ З ДИКИМ ПОЛЕМ - Розквіт Київської Русі за часів князювання Ярослава Мудрого. Показ на мультиплікаційних мапах Київської держави XI століття і походів князів на Царгород. http://youtu.be/88mESWCiDMI?list=PLAjgr0
З циклу українських документальних фільмів: Невідома Україна. Нариси нашої історії. ФІЛЬМ 18. ВСІ ФІЛЬМИ: https://www.youtube.com/playlist?list=PL
Комментариев нет:
Отправить комментарий