Кодекси права Великого князівства Литовського, що діяли і на інкорпорованих до нього українських землях. Упродовж 16 ст. було видано три статути: 1529 (Старий), 1566 (Волинський статут) і 1588 (Новий). Усі вони досить подібні один до одного, тому інколи їх називають трьома редакціями. Найрозробленішим з них є Статут 1588 — класичний кодекс феодального права, що вміщував норми практично всіх галузей права, в т. ч. державного (конституційного) права, чого не було в законодавчій практиці інших європейських країн.
Статути виникли як правові акти багатонаціональної держави. В них широко використано звичаєве право всіх народів, які жили на її території (зокрема, українського), норми давньоруського, римського, німецького, польського права, попереднього поточного законодавства, сеймові постанови, великокнязівські привілеї, постанови повітових сеймиків, Судебник Казимира 1468, відповідна місцева судова практика, норми церковного права. Кодекси увібрали основні положення адміністративного, земельного, кримінального, процесуального, і сімейного права Литви, Польщі, України тощо.
У Статутах Великого князівства Литовського вперше вирішено ряд складних теоретичних і практичних завдань та опрацьовано систему і структуру розміщення прав, норм залежно від їх змісту, вміщено типові та узагальнюючі норми, додано докладну редакцію кожного артикулу (статті); запроваджено багато нових прав, норм, які відображають тогочасні товарно-грошові відносини. Укладачі Статутів виробили свою систему кодифікації на основі таких нових принципів: суверенність держави (всупереч середньовічному космополітизму), єдність права, пріоритет писаного права. Правові норми, викладені в статутах, становили своєрідну феодальну конституцію, в якій уперше визначено основи суспільного і державного ладу, структуру, порядок утворення і повноваження деяких органів державного управління і суду, прав, становище станів і соціальних груп населення. Проголошувалося, що всі особи, «і вбогі, і багаті», повинні судитися за нормами, викладеними в Статутах Великого князівства Литовського. Статути відображали еволюцію політ, устрою Литовсько-Руської держави, від магнат, монархії до шляхетської, в зв'язку з посиленням економічної і політ, ролі дрібної та серед, шляхти.
Статут 1529 (243 артикули в 13 розділах) ще зберігав перевагу магнатів, закріплюючи за ними провідну політ, роль та особливу юрисдикцію. Видання першого загальнодержавного кодексу стало початком обмеження свавілля великих магнатів щодо шляхти. У Статуті 1529 закріплено умови, необхідні для зарахування до шляхетного стану, в результаті чого деякі категорії населення було виключено з нього.
Згідно з Статутом 1566 (367 артикулів у 14 розділах), здійснено адміністративно-суднову реформу в державі. Було встановлено загальна підсудність усієї шляхти т. з. статутовим судам (земським, гродським і підкоморським), поділено державу на повіти і запроваджено обов'язкову присутність шляхти на повітових сеймиках. До вального сейму включено, поряд з вищою палатою (пани-рада), представників рядової шляхти — повітові послів. Статут 1588 (488 артикулів у 14 розділах) оформив створення єдиного стану залежного селянства. Крим, статті Статуту були спрямовані на захист рухомої та нерухомої феод, власності (передусім, земельної). Земельне право охороняло монополію земельної власності шляхти Великого князівства Литовського насамперед від посягань з боку польських магнатів.
Третій Статут 1588, на противагу акту Люблінської унії 1569, закріпив значну державно-політ. самостійність Великого князівства Литовського. Його було підготовлено як загальнодержавний кодекс права Великого князівства Литовського, що може входити до федерат, д-ви разом з Польщею або існувати самостійно. Враховуючи, що одним з основних джерел статутів була «Руська Правда», та й написано їх тодішньою руською канцелярською мовою, для українського народу «іноземне походження» статутів мало досить відносний характер, їх норми відтворювали звичні давні права і розглядалися як власне споконвічне право. Статути були основними збірниками права в Україні з 16 до 40-х рр. 19 ст. У ході численних спроб кодифікувати «малоросійські права», які здійснювалися у 18 ст. і на початок 19 ст., саме статути ставали найважливішими джерелами цих проектів (див., напр., «Права, за якими судиться малоросійський народ»). Більше того, питання про доцільність застосування норм статутів нерідко набувало політичного значення і ставало предметом гострої б-би за автономію України в складі Рос. імперії. Дію статутів на тер. Київ., Поділ, та Волинської губерній припинено сенат, указом від 25.УІ 1840. В Лівобережній Україні (Чернігівської і Полтавській губернії) 4.III 1843 статут було замінено Зводом законів Російської імперії. Деякі законоположення статутів були внесені до Зводу законів і зберігали законну силу в Чернігівської і Полтавській губерніях аж до 1917. Таких норм, щоправда, налічувалося лише 53 з 3979 статей 10-го тому Зводу і стосувалися вони здебільшого права спадщини та сімейного права.
Автор: Чехович Валерій Анатолійович, кандидат юридичних наук, доцент. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри теорії та історії держави і права
тематичні фільми
ЖИТТЯ ЗА ЛИТОВСЬКИМ СТАТУТОМ- Унікальний правовий документ Литовсько-Руської держави. Досліджується лінія генезису в правових документах від Римського права, Руської правди до Литовського Статуту і далі.
Комментариев нет:
Отправить комментарий